15.11.2023
Детальний гід про транспорт в Туреччині
Перу більше відомо як країна інків. Однак інки були лише невеликим періодом в історії древнього Перу, за яким ховалося тривале і славне минуле. Лише годину літа в північному напрямку поділяють столицю Перу місто Ліма і третє за величиною перуанське місто Трухільо навколо якого розташувалися пам'ятники цивілізацій Мочика, що збереглися до наших днів.
Цивілізація Мочика процвітала з початку нашої ери до 850 року і отримала свою назву на честь річки Моче на півночі Перу . Розквіту цієї культури припав на 300-600-ті роки. У той час ця народність, що налічувала лише близько мільйона людей, проживала поблизу Тихого океану, на території нинішньої північної частини Перу. Місцеве населення займалося полюванням, риболовлею різними ремеслами і поливним землеробством, для чого створювало зрошувальні системи. Культура Мочика увійшла у всесвітню історію як творця унікальної, не має аналогів, приголомшливої кераміки-писемності.
Мочика зуміли створити цілу енциклопедію як свого життя, а й докладний виклад багатьох міфів. Побутові сценки та урочисті процесії, збирання врожаю бавовни та народження дітей, вирощування кукурудзи та ритуальні танці, музичні інструменти та зброю, домашні тварини та навіть еротичні сцени за участю ягуару – все можна побачити на барвистих керамічних судинах. Крім цього використовувалися метали, включаючи золото, мідно-золоті сплави, срібло та мідь, для виготовлення прикрас та зброї. Тканини з бавовни та вовни були тонкими та досконалими. Але особливо витончені види цієї продукції – гобелени, декоративні тканини, парча та кисею – не мають, мабуть, собі рівних у стародавньому світі. Їхня краса лише посилювалася яскравістю барвників, що готуються з різних рослин та мінералів. Про могутність Мочика говорять збудовані із сирцевої цегли культові споруди – піраміди Храм Місяця та Храм Сонця, які стоять недалеко один від одного. По висоті ці споруди на кілька метрів нижчі від знаменитої піраміди Хеопса.
У ті давні часи між цими "пірамідами" розташовувалося стародавнє місто з населенням близько двадцяти тисяч чоловік, а в наші на цьому місці тягнеться пустеля. Самі ж "піраміди" пориті непогодою протягом століть та конкістадорами, які хотіли "рознести" на шматки частину Храму Сонця, щоб дістатися до захованого в ньому золота. Проводячи розкопки Храму Місяця, археологи виявили на нижніх поверхах кілька залів із багатобарвними барельєфами. У центрі цих червоних, жовтих та білих барельєфів зображується бог Єгожер у вигляді павука. Зображення цього бога пов'язане зі способом знищення своїх ворогів народом Мочика: спочатку вони пов'язували їх мотузками, а потім ножем перерізали горло, щоб напитися їх крові. Для таких жертвоприношень вибиралося затишне місце. Після кривавого ритуалу кубок із кров'ю жертви підносився одному з учасників таємного дійства, переодягненому божеством. Згодом саме "кровопійця" зараховувався народом Мочика до божества. Вважається, що це робилося задля утвердження влади еліти. Народ вимагалося тримати в страху та послуху. А це було потрібне і для того, щоб цивілізація Мочика могла розширювати свої володіння. Для досягнення цієї мети потрібна була армія. Культ воїна був дуже розвинений у Мочика оскільки влада говорила простому люду про безсмертя воїнів.
Наступний період (з X ст. н. е. і пізніше) відзначений посиленням експансії населення гірських областей (особливо Тіауанако) до зони Тихоокеанського узбережжя. Потім тут виникає кілька нових держав, найбільшою з яких стало Чиму, розташоване на півночі цієї області, приблизно від Тімбегу до Ліми . Його столиця Чан-Чан (мовою мочика - "сонце сонць") займала площу близько 25 кв. км та мала населення до 25 тис. осіб. Однак багатьма мовами мексиканських індіанцем слово "чан" означає ніщо інше, як "змія". І на перших поверхах численних палаців повноправно господарювали ці "священні" плазуни.
У центрі міста було десять величезних прямокутників 400x200 м, обгороджених стінами 12 м заввишки, – палацові ансамблі місцевих царів. Навколо – резиденції меншого розміру, де мешкали чиновники, ремісники та інші групи городян. Після смерті царя ховали в його палаці з усіма багатствами, а наступник будував собі нову будівлю, схожу на замок чи фортецю, ніж на звичайний будинок. І всі ці споруди будувалися з адоби – висушених на сонці глиняних цегли різної форми та величини. Саме в Чиму було вперше створено об'єднану мережу іригаційних каналів та побудовано дороги, що з'єднують гори та узбережжя. А це у свою чергу пояснює і вражаючі здобутки місцевої культури, і значну концентрацію населення у містах та селах.
Держава Чиму увійшло історію і як творець найдовшої оборонної стіни в доколумбовской епосі (64км при висоті 3м і ширині 5м). Справжній латиноамериканський аналог Великої китайської стіни. Однак це не допомогла чанкам у 1476 році в останній вирішальній битві перемогти армію інків під проводом Йупанки, після чого держава Чиму припинила своє існування і стала частиною великої імперії інків.
Час та шукачі скарбів спотворили образ Чан-Чана, руїни якого збереглися біля нинішнього міста Трухільйо. Сьогодні лише великі храмові платформи в кілька сотень метрів завдовжки і шириною і висотою до 50 м нагадують про те, що ще п'ять століть тому тут було одне з найбільших міст світу. Про різноманітне життя мешканців Чиму ми знаємо за зображеннями на кераміці Мочика. По суті це єдиний вид індіанського доіспанського живопису, що зберігся до наших днів в Америці. Гордістю багатьох музеїв світу та приватних колекцій є кераміка культури мочика. Це скоріше скульптура, ніж гончарство. Судини робилися як фігур людей чи тварин.
Зображення людей, особливо окремі голови, є портретною скульптурою, настільки вони характерні та індивідуальні. Багатомільйонне населення Чиму загинуло під час іспанського завоювання і наступні роки. Невелика етнічна група, що швидко зменшується в Пуерто-Етен, маленькому портовому містечку, що говорить мовою мочика, – ось і все, що нині залишилося від цього народу.
Віталій Глущенко [email protected]
Дізнайтеся про тури першими!
Підпишіться на розсилку. Мандруйте з Турне.
