Валерій Харчишин обожнює Європу, Рахів і спить лише у транспорті!

Лідер гурту «Другаріка» Валерій Харчишин зустрівся з журналістом Турне, щоб детально розповісти про всі свої подорожі, улюблені місця та дивовижні історії, що трапилися зі співаком у різних країнах…

– Я дуже люблю Європу. І, швидше за все, тому вибрав свою професію (я співав у академічній хоровій капелі). Я знав, що багато подорожуватиму. Навіть коли хор був на межі розвалу, я став його директором саме з цієї причини. Загалом, я побував у багатьох країнах, часто їздив до Франції , Німеччини , Швейцарії , Великобританії , Бельгії , Італії , Голландії і т.д. Відвідав більшість європейських країн. Практично скрізь у мене був вільний час, і я намагався раніше прокидатися і ходити безлюдними вулицями Лондона, Брюсселя, Парижа. Якось ми з другом уночі весь центр Парижа обійшли пішки.

– А куди їздиш відпочивати, а не працювати?

– В Україні , як раніше в Радянському Союзі, всі мали відвідати «білокам'яну» столицю. Так тепер кожен український громадянин має обов'язково побувати в якійсь дешевій екзотичній країні – Єгипті чи Туреччині. І такою екзотикою для мене став Єгипет . Великого захоплення цієї країни я не отримав – ну, не подобається мені цілими днями смажитися на сонці. Та й поїхав я туди лише тому, що треба було дитину вивезти на відпочинок.

- А як же дайвінг, піраміди?

- До пірамід і дайвінгу справа у нас не дійшла, тому що вся увага була спрямована саме на сина. Так що ми просто купалися, каталися на теплоході і іноді пірнали з маскою подивитися на рибок та корали. Один із небагатьох позитивних моментів – у Червоному морі легко навчитися плавати. Мій Діма тепер легко тримається на воді.

До речі, я зовсім не шкодую, що в мене зірвалася поїздка до Туреччини , хоча квитки вже були на руках. Після того, як я відвідав південні країни, вкотре переконався, що найбільше люблю Європу, люблю гори, люблю північ. Навіть наші українські Карпати дуже люблю.

Хоча першими у своєму житті гори, які я побачив, були швейцарські Альпи.

Перше закордон

– Яка країна стала твоїм першим закордоном?

– Це було 1995 року у квітні у Швейцарії . Я виходжу з автобуса, розплющую очі і в мене культурно-географічний шок. Я дивлюсь на вершини гір – там лежить сніг, а внизу розпускаються квіти, дерева у якихось нереальних фарбах. Я був буквально вражений цією неймовірною красою, з тих пір закохався в гори і щороку там намагаюся побувати.

- Чи правда, що Швейцарія засинає після 10 години вечора?

– Так, уся Європа засинає. Хоча у Швейцарії не зовсім так. Далеко за межами міст є особливі місця для відпочинку. Я вперше в нічний клуб потрапив саме у Швейцарії, там для мене і почалося нічне життя. манекени, заходиш у туалет, а над пісуаром встановлений телевізор, щоб не відволікатися від перегляду концерту чи ще чогось. Там було багато людей різного віку: від 15 до 50 років. Ми тоді здорово провели час, потім, всіляко забившись у машину, каталися горами.

– А як там із спиртним?

– Оскільки я слабо пам'ятаю, що там відбувалося, мабуть, зі спиртним було все гаразд.

З кожної Європи по шматочку

– Яка з країн Європи тобі найбільше подобається?

– Мені подобається взагалі вся Європа, добре, що вона поєдналася. Звичайно, у кожному куточку своя самобутня культура, мова, темперамент своя і кожна країна мені подобається по-своєму. Швейцарія мені подобається з трьох причин: по-перше; там було моє кохання; по-друге – там чудова природа, такої ніде більше немає, хіба що в Рахові і по-третє – люди.

– А що у них особливого?

– На відміну від англійців, вони не такі манірні, вони емоційні, товариські, відкриті, гостинні. Зазначу, що їхня гостинність не нав'язлива, як, наприклад, у італійців, які готові стелитись перед тобою день і ніч. Пам'ятаю, я якось жив в Італії, в однієї бабусі, то вона вночі, приходила до мене в кімнату і вкривала. Їй здавалося, що мені холодно, при цьому, погладжуючи мене по голові, вимовляла: "Валеріо, фредо!". Що в перекладі означає холодно. Я був, м'яко кажучи, наляканий таким ставленням.

А французи…, а французи – різні. Вони якісь незрозумілі та дуже безпосередні, як і більшість європецців. Теж, я якось жив у однієї бабусі у Франції , то вона мені відерце носила на другий поверх і мух розганяла. Я довго не міг збагнути, навіщо вона носить це відро, а виявилося все тому, що у них на другому поверсі не було туалету. Та й взагалі люблю всіх європейців.

– Яка кухня тобі найбільше до вподоби?

– Я люблю все, що плаває у морі, навіть у сирому вигляді. Мені дуже подобається лазіння, піца, але тільки та, яку подають в Італії, коли присутня безпосередньо при її приготуванні.

Складнощі перекладу

– Чи траплялися з тобою у подорожах якісь курйозні історії?

- Так, звичайно. Коли я вже став директором хору, ми були на гастролях у Німеччині … Це було рано-вранці, годин 6-7, ми збираємося їхати на месу з одного селища до іншого і ми з нашим менеджером запізнюємося. Люди в автобусі (наш хор) чомусь вирішили, що якщо двох начальників одночасно немає, значить, вони добиратимуться окремо на машинах – і спокійно, не дочекавшись нас, поїхали.

Нам довелося подорожувати автостопом. Менеджер довго безуспішно махав, руками, проте ніхто не зупинявся. Тоді підключився я, зі словами: "Я знаю, як тут треба ловити машину!" і підняв великий палець угору. Відразу ж пригальмувала малолітражка, з бабусею за кермом.

Мій друг заявив, що непогано знає англійську і все їй пояснить. Загалом він підходить до авто і видає бабусі: «Can I help you?» (з англ. – я можу вам чимось допомогти? прим. ред.). Я мало не впав від сміху. Вона каже: «Ні, може це я можу вам чимось допомогти?». Загалом, бабуся довезла нас куди треба, хоч збиралася їхати зовсім в інший бік. Звісно, як «нормальні» українці ми спробували їй дати грошей, ніж вкотре збентежили стару фрау. Всю дорогу ми нервово реготали.

Після цього я частенько розповідав цю історію… І якось у Німеччині я купив собі машину, і, повертаючись додому – заблукав у якомусь німецькому місті. Під'їжджаю до таксиста, спитати, як виїхати з міста і вже, швидше за все, на автоматі видаю ту саму фразу: «Can I help you?». Німець, мабуть, любив посміятись, тож із задоволенням погодився мені допомогти, проводивши мене до самого виїзду з міста.

Гірськолижні уподобання

- На лижах катаєшся?

– Перший раз я став на лижі у Польщі у місті Закопані, близько 4 – 5 років тому. Там низькі схили, хороші інструктори, сервіс, на відміну від наших Карпат та особливо Криму, на найвищому рівні. Хоча в Карпатах все ж таки до туриста ставляться набагато краще, ніж у Криму. Як у всьому світі ставляться до туриста? Турист приїхав: ми тебе любимо, облизуємо, ти нам гроші привіз, ось тобі чай, кава, капучино, гарячий шоколад. А чомусь у Криму інше ставлення, типу якого хрону ви сюди понаїхали?

- А цього року ти катався на лижах?

- Так, я зовсім недавно повернувся з Драгобрату. Єдине місце в Україні та одне з небагатьох місць у Європі, де останні 30 років постійно є сніг із грудня до квітня, а в деяких випадках і до травня.

- І що там, справді був сніг?

– Ми прилетіли до Івано-Франківська, він зустрів нас дощем. Багато хто з моїх друзів-колег сильно засмутився, але я був спокійний, бо знав – незважаючи на плюсову температуру тут, на Драгобраті сніг все одно буде. А коли ми дісталися до підніжжя гори, там виявилася така сама погода: вітер, дощ, сльота – тут уже занервував і я. Потім на позашляховику ми піднялися на вершину, там-таки, до речі, ми й жили. Мене трохи розтрусило, враховуючи, що підйом був досить ранній, тому що треба було встигнути на літак, я трохи подрімав. Та й взагалі моє улюблене місце сну, не ліжко, а транспорт, причому абсолютно будь-який: літак, поїзд, автобус – не важливо, я сплю скрізь та у будь-якому положенні.

Отож, коли ми піднялися на вершину, я розплющив очі і не повірив. Переді мною відкрилася справжнісінька північна країна – Лапландія. Ми виходимо з «бобика», і нас буквально зносить хуртовина. Я навіть не очікував такого, у деяких місцях рівень снігу діставав до пояса (а Валерій Харчишин високий хлопець прим. ред.). Я поїхав до Карпат у величезних черевиках, спеціально, щоб ходити по снігу, а мої друзі в кросівках і спочатку вони всі з мене сміялися. Я навіть у цих черевиках провалювався у сніг, можу собі уявити, як їм було в кросівках.

Ми здорово накаталися… Навіть влаштували собі прогулянку хребтом, звичайно ж, із провідником. Там снігу було так багато, що ми ходили верхівками ялинок, розгрібаєш лижами сніг, і вони звідти зеленіють. Деякі сміливці, які ходять самі, без провідників, там же залишаються. Наприклад, минулої весни там знайшли п'ять митників, які ще взимку вирушили самостійно у гори та зникли. Загалом, незабутні враження.

Однак сервіс все одно кульгає. Звичайно, добре, що будують будиночки вже є де розміститися, чудово готують, але в останній день вирубало електроенергію і витяги не працювали. А ми, відповідно, не каталися і змушені були спуститися вниз.

– На що витратили останній день у Карпатах?

– Ми вирушили до Рахова. Я дуже люблю це містечко та називаю його – моя Швейцарія в Україні. Там же є географічний центр Європи. Всім раджу туди поїхати та відзначитись.

– Значить, це не міф – на Драгобраті справді є сніг?

- Так, там все супер! Багато людей з Буковелі приїжджали кататися сюди. Ось тільки дорог тут зовсім немає. На гору доїхати можна тільки позашляховиком і то гарним, паркетником не дістанешся.

– Чи на роздовбаному «бобику» місцевого вуйка?

– О! Це так! Я до речі раніше думав, ось добре було б дороги зробити, а потім зрозумів, що в цьому теж є свій колорит, справжній екстрим-тур. Хоча жити краще на вершині, щоб не випробовувати долю, щодня довіряючи своє життя місцевому екстрималу.

І на останок…

- І насамкінець, чи збираєшся кудись вирушити на день Святого Валентина?

– Мені дуже важко планувати. Адже музикантам на свята часто доводиться працювати. Ось на Різдво був вільний час, я взяв квитки та вирушив до Карпат. Якщо буде вільна дата, і вона збігатиметься з вільним днем моєї дівчини, то ми обов'язково кудись з'їздимо. Загалом я планував у березні ще раз вирушити до Карпат покататися на лижах. Ну, а якщо не вийде – тоді наш провідник обіцяв у червні нас завести в одне містечко на румунській стороні, там, у цей час, ще є сніг, де можна буде покататися.

Розпитувала Валерія Губренко

+ 4