Балаклава: памʼятки

ПАМ'ЯТКИ

Мис Айя – стрімкий західний край Південного берега Криму, віддалений від основних доріг і второваних стежок туристів. На південний захід від мису Айя тягнеться територія державного ландшафтного заказника "Мис Айя". Ось чому тут зберігається первозданність та незайманість дивовижної природи. Цивілізована людина ще не дісталася заповідної тиші цих дібров, не встигла розпиляти на сувеніри смолисті стволи тисячолітніх ялівців, витоптати галявини з рідкісними орхідеями та пилкоголовниками. І кримська "безсоромниця" суничник дрібноплідний ще вражає нашу уяву пишною зеленню своїх крон. Ні-ні, та й побачиш леопардового полозу, що переповзає гірську стежку, занесеного до Червоної книги України. А в прибережних водах, занурившись у їхні теплі обійми, ще можна виявити крабів, рапанів та мідій. Сапсани, орли, що ширяють в океані неба, оголосять раптом пронизливим свистом простір, нагадуючи, що життя вирує не лише серед залитих сонцем урвищ. Таким є заповідник, державний ландшафтний заказник "Мис Айя".

Храм святих Дванадцятьох Апостолів.

Збудований 1794 р. на фундаменті старовинного храму. Над входом був вмонтований камінь з написом: "1357 в день вересня, розпочато цю споруду під час управління скромного чоловіка Сімоне-де-Орто, консула та каштеляна". Напередодні Кримської війни проводилася перебудова храму і 8 червня 1875 року він був освячений в ім'я Святого Миколая Чудотворця. За радянської влади тут послідовно розміщувалися: Будинок піонерів, клуб, відділення Осоавіохіму. У 1990 р. за проектом київського архітектора Ю. Лосицького храм було відновлено працями архімандрита Августина (+ 1996 р.), тоді ще протоірея Олександра та висвітлено 13 липня 1990 р. в ім'я святих Дванадцятьох Апостолів. Престольне свято – 30 червня (13 червня). У храмі зберігаються частки мощей святого преподобного Сергія Радонезького, святого блаженного Василя та святого священномученика Климента Римського. Намісник – ігумен Борис. Храм є подвір'ям Інкерманського монастиря святого Климента.

Музей Холодної війни . Підземна база підводних човнів .

Найбільша на Чорному морі комбінована, протиатомна, фортифікаційна споруда для ремонту та укриття підводних човнів. Почало будуватися 1957 р. на західному схилі Балаклавської бухти. Канал завдовжки близько 500 метрів проходить наскрізь через гору. Поруч розміщувалися виробничий цех та підсобні приміщення загальною довжиною 300 метрів. Найбільший діаметр штольні – 22 м. Глибина каналу 8,5 метра. Максимальна висота внутрішньої порожнини комплексу досягала 10 метрів, а найвища точка скельного ґрунту над ним – 126 метрів. Загальна підземна площа всіх приміщень секретного заводу становить понад 10 тисяч квадратних метрів, а канал, яким проходили підводні човни, ширший за саму Балаклавську бухту. Висота окремих приміщень – з триповерхового будинку.

Весь підземний комплекс із системою шлюзування, штреками та потернами, системою життєзабезпечення та ін. є єдиною у своєму роді історичною пам'яткою інженерно-технічного мистецтва на території СНД.

Георгіївський монастир.

Розташований на Гераклейському півострові, між Мармурової балкою та мисом Фіолент, на верхній терасі берега, що стрімко обривається із заходу до моря. Перша відома документальна згадка про Балаклавський Георгіївський монастир М. Вронєвського відноситься до 1578 року. За переказами він був заснований у 891 році.

У храмі св. Георгія та на монастирському некрополі були поховані: князь А. Н. Голіцин, граф В. А. Перовський - родич революціонерки Софії Перовської, друг Пушкіна, Жуковського та багатьох декабристів, генерал І. О. Вітт; генерал-майор Н. І. Тригоні; академік живопису А. Є. Карнєєв, який брав участь у розписі храму Св. Миколи на Братському цвинтарі у Севастополі; віце-адмірал Н. М. Соковнін - учасник оборони Севастополя 1854 - 1855 рр.; настоятель монастиря митрополит Хрісанф та багато інших. Монастир відвідували царі та мандрівники, художники та письменники. У 1820 року у ньому побував А.С. Пушкін, 1825 - А.С. Грибоєдов. На території монастиря був невеликий будиночок, в якому мешкав адмірал М.П. Лазарєв, були побудовані готелі, флігелі для офіцерів. Закрили монастир 29 листопада 1929 року. Час та війни не пощадили монастирський комплекс. Знесено храм Св. Георгія, зруйновано багато споруд, втрачено парк, сади та виноградники. У роки Великої Вітчизняної війни біля монастиря перебував військовий госпіталь. Там з'явилися військові поховання, два надгробки збереглися до наших днів. 1991 року на місці втраченого хреста на скелі Св. Георгія поставили новий металевий хрест. 22 липня 1993 року Рада у справах релігій при кабінеті Міністрів України зареєструвала статут нового чоловічого монастиря – Свято-Георгіївського. Призначено намісника, визначено територію обителі – близько 8 га. До монастиря приписано храм Святих Рівноапостольних царів Костянтина та Олени у с. Флотське, а храм Дванадцятьох Апостолів у Балаклаві став подвір'ям монастиря. Нині Георгіївський монастир відроджується.

Балаклавська бухта.

Балаклавська бухта з надзвичайно вузьким горлом, оточена з усіх боків горами, з давніх-давен привертала увагу людини як зручне місце для поселення. Її часто пов'язують із бухтою, яку зобразив Гомер у десятій пісні "Одіссеї". У греків вона називалася Символон, Ямболі, у генуезців - Цембало, Цимбалон, у турків (з 1475) - Балаклава.

Біля Балаклавської бухти знаходилося ранньотаврське поселення (7 століття до н.е.)

Пізніше Балаклавською бухтою заволоділи греки, що заснували Херсонес у 4 столітті до н.е., потім у 1 столітті – римляни. У колишньому передмісті Балаклави Кади-Кое у 1992 році під час будівництва торгового центру виявлено табір римських легіонерів. Подальше освоєння Балаклавської бухти здійснювали генуезці. На вершині скелі, що височіє над східним берегом бухти, збереглися залишки адміністративної частини Чембало – верхнього міста св. Миколи із замком консула.

В даний час існують і залишки оборонних і підпірних стін та чотирьох веж фортеці, захоплених турками у 1457 році.

Фортеця Чембало розташована на вершині гори Кастрон на південно-східному березі балаклавської бухти за 12 км на південь від історичного центру міста Севастополя.

До цього часу добре збереглися величні руїни середньовічної фортеці Чембало, історія якої тісно пов'язана з генуезькою колонізацією Криму в XIV-XV ст. Точний час появи генуезців у балаклавській гавані невідомий. Очевидно, це сталося незадовго до спустошливого набігу на Крим татарських орд у 1345 році. Після нього генуезці проводять значні фортифікаційні роботи у своїх колоніях і починають зводити біля входу в балаклавську бухту фортецю, яка стала найзахіднішим кримським округом - консульством Чембало, межі якого поширювалися вздовж узбережжя від гирла річки Чорної в районі фортеці Каламіта (Інкерман) Південному березі Криму (в районі смт. Форос).

Нині генуезька фортеця Чембало є філією Національного заповідника "Херсонес Таврійський". Разом з іншими генуезькими колоніями Криму Кафою (Феодосія) та Солдаєю (Судак) ця пам'ятка становить значний інтерес для істориків, археологів та туристів.