Житомирщина – terra incognita України

Житомирщина ніколи раніше не мала особливої туристичної слави, поступаючись пальмою першості своїм знаменитим сусідкам - Київській, Чернігівській та Полтавській областям. Саме тому наш тур розпочався із загадкової фрази організаторів "Житомирська земля – це terra incognita України". На доказ такої гучної заяви було багато фактів, коментарів та екскурсів у далеке темне минуле…

Виявилося, Житомир – це батьківщина знаменитого конструктора С.П.Корольова, а тому тут збудовано Музей космонавтики, один із найцікавіших у світі, другий за значенням після американського (що на мисі Канаверал знаходиться). Кажуть, у нас там навіть є справжні космічні крісла, в які можна сідати та слухати космічну музику. Більше того, в Житомирі знаходиться унікальний Музей природи, який має в своєму розпорядженні величезну колекцію мінералів, дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, що не має аналогів у світі. З'ясувалося, що у прикордонному містечку Овруч, яке за часів Київської Русі було одним із найбільших та найважливіших центрів, зберігся храм Святого Василя XII століття, у відновленні якого брав участь сам М.Реріх. Сьогодні цей храм входить до десятки найкращих в Україні. Ну а про Бердичів, місцевий найкрасивіший монастир і розташоване неподалік село Верхівня, в якому жив Бальзак, напевно, чули багато. До речі, Бердичівська ікона Божої матері освячена особисто Папою Римським Іоанном Павлом II і вважається основною католицькою іконою.

Незважаючи на незаперечну яскравість та унікальність усіх зазначених "об'єктів туристичного інтересу", до програми туру їхнє відвідування не входило. Нас пощастило нетрадиційним маршрутом, мета якого була показати Житомирську землю в новому світлі. Слід зазначити, враження залишилися досить суперечливі. Сам Житомир ми проїхали, не зупиняючись, бо поспішали на зустріч із працівниками фабрики лозоплетіння "Мрія" у селі Іванівка. Виставлені спеціально до приїзду журналістів та туроператорів крісла, столики та інші не менш корисні вироби одразу ж були випробувані на міцність, обмацані та сфотографовані. Поруч сиділа одна із співробітниць фабрики і на очах у публіки плела крісло-гойдалку. До речі, керівництво, що нас зустрічало, повідомило, що аналогічна фабрика є тільки в Чернігівській області, і дуже радило купувати всі вироби відразу на місці, т.к. у Києві та інших містах України магазинні накрутки часто перевищують 100%.

Далі наш шлях лежав до Новограда-Волинського. Це невелике чисте містечко можна назвати туристичним центром Житомирщини – тут народилася та виросла Леся Українка. На згадку про це у місті працюють 2 музеї: Літературно-меморіальний , розташований у будинку, де народилася поетеса, а також музей родини Косачів – будинок, який кілька років знімали батьки Лесі. (Дуже раджу відвідати перший музей - на сьогоднішній день він знаходиться в чудовому стані - тут ви поринете в атмосферу дитинства Лариси Косач, побачите особисті речі її родини і навіть справжні дитячі іграшки .) У центрі міста, на високому березі річки Случ , збереглося кілька замкових стіни XVI століття, що захищали стародавнє місто Звягель (так колись називався Новоград-Волинський, історія якого налічує не менше 800 років). Стіни та башта підтримуються практично в ідеальному стані. Поруч міська влада збудувала парк культури та відпочинку, де щороку 22 вересня проходить музично-розважальна програма "Козацькі забави" з народними танцями, піснями, дегустацією місцевих сортів пива "Звягель" та "Жигулівське" (кажуть, одне з найкращих в Україні) та поїданням козацького кулішу. Інших історичних будинків місті не залишилося, т.к. за своє довге і нелегке життя він кілька разів згоряв ущент.

А ось що вразило мене найбільше у Житомирському краї – це природа. Здавалося б, територією області не протікають наші могутні красені Дніпро та Дністер, а отже, думала я, гарних річкових пейзажів тут немає. Виявилося, що місцеві річечки здебільшого прикрашені настільки мальовничими лісистими берегами, що хотілося вийти з автобуса, сісти в човен і вирушити в нескінченне плавання. Але коли ми поїхали північ від Новограда-Волинського у бік кордону з Білоруссю, водні простори змінилися густими чагарниками. "Ми зараз знаходимося в лісі, який не закінчується до самої Прибалтики", - почула я коментар місцевої влади, що нас супроводжувала. Саме тому Житомирщина – рай для мисливців, по лісових хащах розкидано кілька єгерських угідь, у яких можна зупинитися на день-другий та сходити на лося чи дикого кабана. Сьогодні через гущу лісу проходить широка дорога, а за часів Другої світової війни тут могли орієнтуватися лише партизанські загони, яких у цих краях було дуже багато. Свідченням цього є Меморіальний комплекс "Партизанський дуб" . Щоправда, від дуба залишився тільки трухлявий пеньок та табличка з покладеними до неї квітами. Саме дерево нещодавно завалили, т.к. через свій поважний вік воно перетворилося на аварійно-небезпечний об'єкт. Тут можна прогулятися алеєю, зайти в ліс, що пахне ароматами грибів, зазирнути в справжню військову землянку і почитати прізвища найславетніших партизанів, багато з яких увічнено в назвах вулиць багатьох міст нашої Батьківщини.

Фіналом екскурсійної програми було відвідування селища міського типу Городниця, яке виявилося для мене приємним сюрпризом. Тут знаходиться старовинна Свято-Георгіївська церква, настоятель якої разом із служителями зустрічав нас церковним співом та пригощав справжнім монастирським вином. Такої атмосфери я не відчувала ніде: здавалося, не тільки ікони та церковні стіни наповнені надзвичайною чистотою і святістю, а й саме повітря якесь незвичайне, цілюще, що одухотворює будь-кого прибулого. Думаю, причина в тому, що селище це знаходиться в глушині, далеко від доріг, а тому місце тут справді святе, не витоптане натовпом народу і не видихне від засилля відвідувачів. Дуже раджу сюди приїхати хоч раз. До речі, у храмі знаходиться ікона, що виліковує від ракових захворювань.

І на завершення, кілька слів про інфраструктуру – найважливішу складову туристичної індустрії. Дороги тут добрі, навіть хочеться сказати – дуже добрі. Це не дивно – територією області проходить траса Київ – Чоп, найважливіша магістраль країни. Нагодувати мандрівників може Новоград-Волинський: кілька місяців тому в центрі міста відкрився ресторан "Новий Град" , оформлений у національному стилі та спеціалізується на стравах української кухні. Нас пригощали тут "десертом" - від різноманітності і великої кількості млинців, вареників, холодців і всіляких десертів голова йшла кругом... А притулити втомлених подорожніх може готельно-ресторанний комплекс "Тополя" , що недавно відкрився, розташований на виїзді з Новоград-Волинського. Тут є номери прості та категорії люкс (вартість проживання від 80 до 300 грн на добу за номер) із сучасними меблями та ремонтом, а також бар, більярд, конференц-зал та навіть кінотеатр. У планах у керівництва області розвиток зеленого туризму та мисливських будиночків, будівництво гольф-полів та стайні.

Ганна ЧЕРНИШЕНКО

дякуємо Національній туристичній організації
та Житомирську облдержадміністрацію
за організацію прес-туру

+ 31